Квіти прифронтових зон

Вже третю весну наша країна зустрічає під розриви снарядів. Війна повзе країною, немов лава, пожираючи все на своєму шляху. Зруйновані будинки і цілі міста. Зруйновані долі і життя. Випалені ліси і понівечені ямами від взривів поля, де колись колосилася пшениця. Але в прифронтових містах ще залишаються люди. Вони давно навчилися не реагувати на звуки взривів. Під ці звуки вони намагаються жити тим життям, яке вели до початку війни: доглядають за клумбами, садять городину, обробляють від шкідників дерева у садочках.

Одне з таких міст — невеличке Селидове в 15 км від Карлівки. Раніше — тихе шахтарське місто, а зараз майже щодня воно зазнає ворожих обстрилів.

Прогулюючись містом, бачу пані у палісаднику біля зруйнованого та нежилого тепер багатоквартирного будинку. Вона відкидує уламки шиферу та скла. «Ми з сусідами багато років викохували цю клумбочку. Висаджували сортові тюльпани, троянди. Тут ось півники, там півонії, лілії. Так жаль це залишати. Живу поки в дітей, але прийшла навести ладу тут.»

Іду далі. Приватний сектор недалеко від центра міста. Зупиняюсь біля будинку. Через двір від нього нещодавно згорів дім від прильоту ворожої бомби. Біля залишків огорожі, під забитими вікнами розквітла біла деревовидна півонія. Красота нереальна, а аромат ще більш вражаючий. Фотографую. З двора виходить хазяйка. Я дивуюсь, що будинок, не дивлячись на ушкодження, жилий. «Так. Ми ще тут. Відходимо від шоку, — пояснює господиня. — Вночі від взривів прокинулись. Здавалося, ми потрапили в пекло. Гучно, страшно, вікна розбилися, двері знесло, речі полетіли. А там у сусідів палає. Увесь їх будинок в мить у вогні.»

У місті немає куточку, який би не торкнулася війна. Доріжки вкриті битим склом. Тут ось розквітають конвалії, вздовж стежок розтрощенного вщент дитсадочка — бордюрні іриси. А ось розпустився дивний тюльпан — він, мабуть, вже викинув бутон, коли стався «приліт», і його трошки зачепило. Тому квітка подерта, але все ж розквітла. У дворі розбитої школи розпустилися бузок і черемшина. Квітнуть каштани, а поруч — дев’ятиповерхівка з великою діркою від ракети.

Ця весна така тепла, така швидка. Все поспішає квітнути, тішачи своєю красою тих, хто ще тут. А за обрієм грохоче. То не грім — там наші хлопці намагаються зупинити ворога. І ми дуже сподіваємося, що завдяки їм зможемо ще не раз спостерігати, як розквітнуть тюльпани в нашому рідному місті.