«У мене найнецікавіше життя, яке взагалі є», — усміхається Олексій Приходько, позивний Адекватний, зв’язківець 91-го окремого батальйону.

А насправді його шлях у війську зовсім не буденний. У ЗСУ він — доброволець від самого початку повномасштабного вторгнення. Спершу — санітар. «Працював у морзі, то й вирішили: значить, медик. Я ще жартував: та ви не розумієте — там проводжають, а тут лікують».

Два роки — евакуації поранених і критичних рішень. Потім — новий етап: зв’язок. «Навчився прошивати рації, прокладати кабелі, розбиратися з устаткуванням. А іноді доводилося швидко скручувати проводи, коли над тобою літає і вибухає».

Він не любить говорити про «успішні операції» чи «подвиги». Каже: найважливіше — слухати командира, придивлятися до побратимів і знати, заради кого ти тут.

«Мене надихає сім’я. У брата — маленька донька, їй шість років. Вона дуже мене любить. Я знаю, чому я тут. Поки загарбники лізуть — треба воювати».