Незаконна анексія Криму. Чому так сталося у 2014 році?
1 min read
Шість років минуло з моменту, як Кримський півострів незаконно анексувала влада Російської Федерації. Дуже багато спогадів залишилось у пам’яті українців, які звикли щороку відпочивати на південному узбережжі півострову, а тепер всі ми вимушені обмежувати себе у вільному пересуванні та подорожах рідною країною. Та чи могло бути по-іншому? Пропонуємо проаналізувати події, які відбувались того року. А розпочалося все з підписання 18 березня 2014 року Путіним спільно з самопроголошеною владою захопленого Криму Аксьоновим, Константиновим та Чалим злочинного договору про прийняття Криму до складу Росії.
Ключовою подією тодішньою року була ситуація у Києві. Та 20 лютого вона досягнула апогею і вийшла за будь-які межі здорового розуміння. Протестувальників почали вбивати десятками. Безлад, паніка та мертві тіла на вулиці столиці. Саме це стало остаточним кінцем влади Януковича, після чого він ганебно втікає. Україна оговтується від жахливих втрат, нова влада не до кінця сформована та нагадує «Тимчасовий Уряд 1914р». І тут ситуацією вдало користується наш північний сусід. Та вже в кінці лютого Росія почала перекидати своїх військових у Крим.
Що відбувалось у Києві?
Відтворимо події в столиці, аби згадати, за яких умов Росія увігнала нам ніж у спину. Поки Україна оплакувала вбитих протестувальників, Кремль без жодних сумнівів почав втілювати у життя свою підлу крадіжку Криму. Слід зазначити, що підготовка тривала вже давно, очільник РФ лише вичікував потрібний момент.
Протягом 18-21 лютого 2014 року за даними МОЗ було вбито 82 людини. Серед них 71 протестувальник і 11 правоохоронців. Постраждало ще щонайменше 622 особи. І це лише ті, хто звернувся за офіційною медичною допомогою.
Ще 21 лютого Янукович підписував з лідерами опозиції Угоду про врегулювання кризи в Україні, хоча вже тоді було зрозуміло, що ані залишатися, ані виконувати умови угоди він не збирався. Того ж вечора була палка промова Парасюка, яка ввела його в політику і змінила хід подій. Він перебив Кличка під час жалобної промови і наголосив, що Янукович має піти у відставку. Інакше протестувальники візьмуть зброю до рук.
На такий перебіг подій не розраховувала й сама опозиція. Вони вели переговори зі злочинною владою і сподівалися залишитися у своїй зоні комфорту, отримавши доступ до влади. Того ж вечора Янукович особисто перевірив вивіз його речей (тривало це до 4 ранку 22 лютого). Сам втікач вилетів о 22:40 21 лютого. Дані про те, куди полетів Янукович досі суперечливі. Однак достеменно відомо, що у підсумку він опинився в Криму. До речі, тодішній голова СБУ Наливайченко та на той час в.о. міністра внутрішніх справ Аваков їздили в Крим до Януковича. І пробували його вмовити скласти повноваження.
Початок анексії: 20 чи 22 лютого?
Уже 22 лютого нардепи прийняли постанову про самоусунення Януковича з посади президента. Тут же було обрано нового голову парламенту Олександра Турчинова. До виборів він перейняв виконання обов’язків президента.
Однак Росія не розгубилася і скористалася ослабленням України. Імовірно, плани з захоплення українського півострова будувалися давно. Адже Путін використав анексію Криму як виправдання свого третього перебування на посту президента.
Анексія півострова розпочалася 20 лютого. Нагадаємо, у цей час Янукович ще залишається офіційним президентом України. Хоча у Кремлі запевняють, що початок анексії – 22 лютого, у них є медаль, яка цей факт заперечує. На медалі “За повернення Криму” датою початку анексії Кримського півострова вказано саме 20 лютого 2014 року.
Отже ще в кінці лютого Росія почала перекидати своїх військових у формі без розпізнавальних знаків на територію півострова. Це їм вдалося без проблем, адже в Криму продовжували базуватися війська Чорноморського флоту Росії. Паралельно було створено угруповання з російських “казаків”. Вони діяли під прикриттям “самооборони Криму”.
“Зелені чоловічки” в Криму
Вже 16 березня на півострові пройшов так званий референдум про приєднання Криму до Росії. Сам референдум був незаконним, а результати фальсифіковані. Ні Україна, ні цивілізований світ не визнавали його. Однак саме це послужило Кремлю підставою для незаконного приєднання півострова.
Будьмо відверті, у 2000-х в Криму були сепаратистські настрої. Але з приходом до влади Януковича вони практично затихли. У грудні 13-го – лютому 14-го року на півострові спалахують акції протесту, ретельно сплановані Кремлем. Росія має тут широку агентуру, яка зможе вибухнути у потрібний момент.
На фальсифікацію результатів референдуму також вказують опитування, які проводилися серед кримчан приблизно у той же період, що й проведений так званий референдум.
Інтернет-референдум телеканалу АТR: 6 березня 2014 – більшість людей, які взяли участь у голосуванні, висловилась проти (7 березня перший кримськотатарський телеканал АТR відключили від інтернету)
Чому Україна не почала війну?
Турчинов несподівано для себе самого отримав владу. І все б нічого, але відповідати нападам Росії він був не готовий. Плану дій не було, армія руйнувалася роками. Будьмо відверті, станом на лютий 2014 українська армія була недієздатна.
Було можливо зібрати лише 10 тисяч військовослужбовців! При загрозі повномасштабного вторгнення Росії, а такі плани в сусідів були, цієї кількості погано споряджених військових було б явно замало для захисту. Російська армія – одна з найпотужніших у світі, хоча економічний стан громадян РФ місцями нікчемний, Кремль вкладає гігантські суми у свою боєздатність.
Під час допиту у справі про держзраду Януковича Турчинов відверто розповів, що відверто брехав українцям. Свої дії він пояснює тим, що не хотів посіяти паніку. Він запевняв, що наша армія в стані нас захистити. До речі, на початку анексії півострова Турчинов мав готове рішення щодо введення воєнного стану. Війну Росії ми не могли оголосити, оскільки цей стан передбачає застосування без обмежень зброї, а Україні просто не було що застосовувати. Воєнний стан допоміг би зупинити “сепаратистський шабаш”, оскільки обмежує права на зібрання, мітинги і т.д.
Чому ж особливий стан так і не ввели? Щоб ввести цей стан рішення Турчинова було замало. Потрібна була підтримка Ради. В.о. президента зібрав лідерів більшості в парламенті. Однак вони не підтримали пропозицію Турчинова, побоюючись, що він отримає необмежену владу. Адже у воєнному стані жодні вибори неможливі, а критична ситуація могла затягнутися надовго, і влада б залишалася у руках Турчинова.
Зрада військових і силовиків
Ще одним фактором, чому Україна не захищала Крим зі зброєю в руках, стала масова зрада місцевих правоохоронців і силовиків. На це було кілька причин, виділимо основні:
- більшість військових, силовиків і співробітників спецслужб були місцевими і вони не хотіли покидати Крим. Серед них було й чимало прихильників Росії;
- велика частина сприймала Україну і Росію спадкоємцями СРСР, і для них не було нічого дивного і трагічного в тому, щоб перейти працювати на Москву;
- різниця в зарплатах. На той час російські зарплати були у 1,5-2 рази вищі.
За даними головного військового прокурора Матіоса, із понад 20 тисяч військовослужбовців різних підрозділів з Криму вийшло всього 6 тисяч.
Найбільше зрадників виявилося серед міліцейських, За даними Тучинова, 99% співробітників міліції зрадили Україну. Але зрадників ніхто не любить. Лише третина з усіх, хто залишився (приблизно 15 тисяч), працюють в Криму. Велику частину звільнили, оскільки вони не змогли пройти переатестацію або ж їх замінили на працівників з Росії. Багато кого відправили служити у віддалені регіони Росії. Тепер вони служать на Кавказі, Далекому Сході, Сибірі. Намагаються заслужити довіру, одним словом. Частині зрадників пощастило ще менше – їх відправили воювати в Сирію. На територію окупованого Криму час від часу доставляють труни з далекої країни, яка розташована за понад тисячу кілометрів від півострова.
Заради справедливості варто наголосити, що серед місцевих військовослужбовців були й справжні герої. Вони до останнього обороняли свої військові бази. Були готові битися не на життя, оскільки розуміли, які мізерні шанси на перемогу. Частина з них воювала, або й воює зараз на Донбасі.
