Українська мова від Київської Русі до сьогодення сучасної України

Щодня ми з вами чуємо українську мову по телебаченню і радіо. Саме таку мову ми звикли вважати справжньою українською. То є літературна мова, саме якою друкуються книжки і газети і саме такою мовою навчають наших дітей у навчальних закладах. Але, відомі історики запевняють, що справжня українська мова – це не тільки літературна мова, яка є спільною для всієї нації, а також мова, насичена різноманітними діалектами, притаманними усім регіонам нашої держави.

Якщо ж зазирнути в історію творення сучасної української літературної мови, то ми розуміємо, що основоположником її став Т.Шевченко, а започаткував її І. Котляревський творами «Енеїда», «Наталка Полтавка» та «Москаль-чарівник». Свої твори вони писали народною мовою на основі українських середньонаддніпрянських говорів. До них в Україні були дві літературні мови: церковнослов’янська, запозичена від болгар разом із прийняттям християнства, і староукраїнська писемно – літературна мова (ХІІІ — ХVІІІ ст.). Із церковнослов’янською мовою також виникла (на її основі) давньокиївська (інша назва — давньоруська) писемна мова зі значним впливом місцевих мовних особливостей. Саме цією мовою були створені «Повість минулих літ», «Слово про Ігорів похід», «Руська Правда» та багато інших творів.

Однак, після занепаду Київської Русі, давньоруська мова продовжувала вживатися на її колишній території, але в свою чергу вона зазнала певних впливів народнорозмовної мови. Так, утворилася староукраїнська писемно – літературна мова, що функціонувала в Україні аж до кінця ХVІІІ ст.

Взагалі, поява будь-якої мови — це тривалий процес, що відбувається протягом декількох століть. Разом із формуванням мови формується етнос, він і є невід’ємною частиною будь-якої мови світу.

Науково доведена й підтверджена безсумнівними археологічними матеріалами неперервність розвитку матеріальної культури на протоукраїнських землях приблизно від VІ ст. н. е., тобто за останні 1500 років. Отже, й історію українців як окремого етносу та української мови є підстави починати від середини І тис. н. е.

Слід зазначити, що найважливіше джерело досліджень етносу – давні писемні пам’ятки, які дійшли до нас, датуються аж другою половиною ХІ ст. Ні з Х, ні з першої половини ХІ ст. ніяких писемних джерел ми не маємо, хоч вони, напевне, були, але пропали через війни, грабежі, пожежі і т. ін. Якщо ж говорити про більш сучасне застосування української мови як державної, то ми можемо побачити написи українською на поштових марках чи грошових знаках українською мовою. Це є безсумнівним доказом поступового становлення української мови як державної на території сучасної України.

Крім написів українською мовою, ми такою можемо побачити один із головних наших символів – малий державний герб України. Такі написи датовані початком 19 ст.

Підводячи підсумок нашого матеріалу, можна дійти загального висновку – формування української мови почалося ще від праслов’янського періоду й розтягнулося на декілька століть. Та завдяки зовнішнім чинникам мова змінювалась та наповнювалась відповідними діалектизмами та запозиченими словами з інших мов народів, які певний час проживали на території вже сучасної України. Суттєвого впливу зазнала українська мова з боку керівників нашого північного сусіда, а нині – країни-агресора РФ.